§ 4-24. Обов'язок клієнта (kunde) повідомляти про зловживання та помилки, а також строк для виправлення

Ця стаття містить два правила про повідомлення для клієнта. Частина перша стосується зловживань. Якщо клієнт виявляє, що платіжний інструмент втрачено, викрадено або використано кимось без права на це, або що хтось отримав неправомірний доступ до рахунку, клієнт повинен повідомити про це без необґрунтованої затримки (без зайвого зволікання). Повідомлення надсилають тому, кого вказав емітент, як цього вимагає від емітента § 4-23 частина друга.

Частина друга стосується виправлення операцій. Якщо клієнт хоче, щоб платіж виправили, бо його не було санкціоновано або його виконали неправильно, банк має отримати повідомлення швидко після того, як клієнт дізнався про помилку. Існує також граничний строк: повідомлення має бути надано не пізніше ніж через 13 місяців після списання суми. Граничний строк не застосовується, якщо банк не надав клієнтові інформацію про операцію так, як цього вимагають правила розділу 3 і 4.

Частина третя стосується надавачів послуги ініціювання платежу. Якщо залучено надавача послуги ініціювання платежу, виправлення повинен здійснити надавач рахунку, а не цей надавач.

У цій частині закону повідомлення йдуть у двох напрямках. Тут клієнт повідомляє банк. У § 4-25 навпаки: банк повинен повідомити клієнта, коли виявить, що рахунок помилково поповнено або з нього помилково списано кошти. Водночас повідомлення клієнта залежить від того, чи емітент повідомив про спосіб подання повідомлень і чи приймає їх, що покладає на емітента § 4-23.

На цю статтю посилаються кілька інших, і їхні назви показують, де повідомлення має значення. Стаття 4-30 стосується відповідальності та власної частки відповідальності (egenandel) у разі несанкціонованих операцій, § 4-31 стосується пом'якшення відповідальності клієнта, а § 4-32 стосується обов'язку банку повернути суму, коли клієнт заперечує відповідальність. На цю статтю посилаються також стаття 4-28 про відповідальність за операції, які ініціював сам платник (betaler), і § 4-45 про блокування (sperring). Так само § 3-7 про тягар доведення (bevisbyrde) і § 1-9, що має назву «Імперативність».