§ 4-23. Обов'язки клієнта (kunde) та емітента щодо платіжних карток та інших платіжних інструментів (betalingsinstrumenter)

Цей параграф визначає, хто які обов'язки має щодо платіжного інструмента, наприклад банківської картки з відповідним кодом. Клієнт повинен користуватися рахунком та інструментом так, як дозволяють умови. З моменту, коли клієнт отримав інструмент, він також повинен робити все розумне, щоб коди та інша персональна інформація безпеки залишалися прихованими від інших. Умови, які встановлює емітент (той, хто видає інструмент), мають бути обґрунтованими, однаковими для всіх в однаковій ситуації та розумно співвідноситися з метою.

Емітент має власні обов'язки. Він повинен пояснити клієнту, як повідомляти про втрату чи зловживання, і мати систему, що дозволяє приймати повідомлення в будь-який час. Коли повідомлення надійшло, емітент повинен негайно зупинити будь-яке подальше використання інструмента. Крім того, емітент повинен підтвердити отримання повідомлення, щоб клієнт міг довести це щонайменше протягом півтора року.

Нові інструменти надсилаються лише на замовлення клієнта. Виняток — коли новий інструмент замінює старий. Емітент також повинен подбати, щоб ніхто, крім клієнта, не мав доступу до персональної інформації безпеки. Під час пересилання ризик несе емітент — як щодо картки, так і щодо коду. Приклад: банк надсилає поштою оновлену картку, і відправлення губиться дорогою. Тоді ризик за те, що сталося з відправленням, несе банк, а не клієнт.

Цей параграф тісно пов'язаний з § 4-24. Там на клієнта покладено обов'язок без невиправданої затримки повідомити про втрату, крадіжку чи зловживання, і повідомлення має надходити тому, кого емітент зазначив відповідно до цього параграфа. Отже, обов'язок емітента інформувати та приймати сповіщення є передумовою того, щоб обов'язок клієнта повідомляти діяв на практиці. Той самий параграф встановлює граничний строк у 13 місяців для вимоги про виправлення операції, яку не було схвалено або яку виконано неправильно.

На цей параграф посилаються й інші. З їхніх назв випливає, що § 4-30 стосується відповідальності та власної частки відповідальності (egenandel) у разі несхвалених платіжних операцій (betalingstransaksjoner), а § 4-31 — пом'якшення (зменшення) відповідальності клієнта. Параграф 3-7 має назву «Тягар доведення (bevisbyrde) та вимоги до доказів щодо платіжних операцій», а § 4-21 стосується винагороди та комісій.