§ 3-2. Електронні повідомлення, сповіщення та письмовий документ

Цей параграф визначає, коли надавач послуг може використовувати електронний зв'язок у спілкуванні з клієнтом (kunde), коли повідомлення вважається таким, що надійшло, і що в законі означають слова «документ» і «письмовий».

Електронні повідомлення дозволені, якщо це відбувається надійним способом. Під час укладення договору або коли електронний зв'язок використовується вперше, надавач послуг повинен повідомити одержувачеві, що той може від цього відмовитися, і які правові наслідки має такий вибір. У разі важливих повідомлень, таких як повідомлення про розірвання договору або блокування, надавач послуг також повинен перевірити, що одержувач справді дізнався про надходження повідомлення.

Частина друга визначає момент, коли повідомлення вважається таким, що надійшло, якщо це має правові наслідки. Електронне повідомлення до надавача послуг вважається таким, що надійшло, коли його надіслано або зроблено доступним надійним способом. Електронне повідомлення від надавача послуг вважається таким, що надійшло, лише тоді, коли одержувач дізнався, що його отримано. Якщо одержувач погодився на електронний зв'язок, повідомлення, однак, вважається таким, що надійшло, коли воно дійшло до одержувача в погоджений спосіб.

Частина третя вимагає, щоб обов'язкове сповіщення або повідомлення про сповіщення надсилалося безпосередньо одержувачеві. Частина четверта визначає, що документи згідно із законом мають бути на папері або іншому довговічному носії, тобто на чомусь, на чому одержувач може зберігати інформацію та незмінно відтворювати її стільки, скільки потрібно. «Письмовий» означає, що використано письмові знаки. Частина п'ята дозволяє уряду видати підзаконний акт про те, що є надійним способом.

Визначення письмового документа використовується в кількох інших нормах. Серед параграфів, які посилаються сюди, — § 2-11 про повернення боргового документа, § 3-1 про загальні обов'язки надавача послуг і § 3-11 про кількох контрагентів в одному договорі. § 3-3 вимагає, щоб загальні умови були легкодоступними, а споживачі (forbrukere) можуть попросити їх на папері. § 3-4 визначає, що інформація для клієнтів віком до 18 років, як правило, надається опікунові (verge), тоді як клієнти, яким виповнилося 12 років, можуть вимагати доступу до інформації про власні відносини з установою. § 3-9 вимагає письмового документа під час укладення договору. § 3-6 і § 3-7 покладають тягар доведення (bevisbyrde) на надавача послуг у разі спору щодо електронного укладення договору та платіжних операцій (betalingstransaksjoner).