§ 3-1. Загальні обов'язки надавача послуг (tjenesteyter) перед клієнтом (kunde)

Закон про фінансові договори (Finansavtaleloven)·LOV-2020-12-18-146

Машинний переклад з норвезької. Чинним є норвезький текст. Читати оригінал норвезькою.Norsk English العربية Polski Українська

Коротко

Текст закону (неофіційний переклад)

§ 3-1. Загальні обов'язки надавача послуг

(1) Щоб найкращим чином захистити інтереси клієнтів і цілісність ринку, надавач послуг повинен у розумний спосіб виявляти можливі власні конфлікти інтересів і повинен діяти чесно, сумлінно та професійно. Надавач послуг повинен діяти фахово належним чином з огляду на обов'язки, що застосовуються до послуги, та на те, що інакше погоджено.
(2) Надавач послуг повинен використовувати погоджену форму комунікації та норвезьку або іншу мову, про яку домовилися сторони. Клієнт повинен отримати інформацію, необхідну для того, щоб розуміти, зважувати та порівнювати доступні пропозиції. Уся інформація має бути чіткою і не повинна вводити в оману. Інформація про ціни надається в норвезьких кронах, якщо не погоджено іншу валюту.
(3) Перед укладенням договору надавач послуг повинен визначити вимоги та потреби клієнта на основі інформації, отриманої від клієнта, зокрема інформації про фінансове становище клієнта тією мірою, якою це доречно. Обсяг інформації має відповідати складності продуктів і послуг та типу клієнта. Пропозиції та рекомендації мають відповідати вимогам і потребам клієнта. Надавач послуг повинен за потреби консультувати клієнта у виборі між різними продуктами та послугами, що пропонуються. Персональна рекомендація клієнтові має бути викладена в письмовому документі, пор. § 3-2 частина четверта, який надавач послуг повинен передати клієнтові. Умови пропозиції не повинні означати необґрунтованого різного ставлення до клієнта порівняно з умовами, які надавач послуг пропонує аналогічним клієнтам. Крім того, надавач послуг повинен у розумний спосіб переконатися, що клієнт розуміє найважливішу інформацію та можливе попередження про ризик, пов'язаний із договором.
(4) Надавачі послуг і працівники, які консультують щодо фінансових послуг (finansiell tjeneste), повинні мати достатні знання про свої обов'язки у зв'язку з такими консультаціями згідно з детальнішими правилами, встановленими на підставі частини сьомої.
(5) Надавач послуг не може вимагати окремої винагороди за виконання обов'язків щодо надання інформації або повідомлень згідно з цим законом або підзаконним актом (forskrift), виданим на підставі закону. Проте тією мірою, якою це погоджено, можна вимагати розумні збори відповідно до фактичних витрат надавача послуг за додаткову або частішу інформацію чи повідомлення тощо, або за надання інформації в інший спосіб, ніж це вимагається законом чи підзаконним актом.
(6) Частини з другої по п'яту не застосовуються до послуг, на які поширюється Закон про торгівлю цінними паперами (verdipapirhandelloven), Закон про фонди цінних паперів (verdipapirfondloven) або Закон про краудфандинг (folkefinansieringsloven).
(7) Уряд (Kongen) може підзаконним актом встановити детальніші правила щодо обов'язків надавача послуг згідно з частинами з першої по п'яту, зокрема вимоги до фахової кваліфікації підприємства та його працівників, вимоги щодо документального підтвердження кваліфікації та правила нагляду за дотриманням цих вимог.
Джерело: Lovdata — Finansavtaleloven (Закон про фінансові договори) § 3-1

Що це означає?

Цей параграф містить загальні вимоги закону до надавача послуг, наприклад банку. Надавач послуг повинен зважати на власні конфлікти інтересів, діяти чесно та професійно і виконувати роботу фахово належним чином, щоб якнайкраще служити інтересам клієнтів і ринку.

Частина друга стосується того, як надавач послуг спілкується. Він повинен використовувати погоджену форму комунікації та мову. Клієнт повинен отримати достатньо інформації, щоб розуміти, оцінювати та порівнювати пропозиції. Інформація має бути чіткою і не вводити в оману, а ціни зазначаються в норвезьких кронах, якщо сторони не домовилися про іншу валюту.

Частина третя стосується періоду до укладення договору. Надавач послуг повинен з'ясувати, чого клієнт потребує і бажає, зокрема розпитавши про його фінанси, коли це доречно. Обсяг запитань залежить від того, наскільки складний продукт і про якого клієнта йдеться. Пропозиції та рекомендації мають відповідати потребам клієнта, а надавач послуг повинен консультувати за потреби. Персональна рекомендація надається в письмовому документі; про те, що це означає, див. § 3-2 частина четверта. Клієнт не повинен отримувати гірші умови, ніж аналогічні клієнти, без об'єктивної причини. Нарешті, надавач послуг повинен переконатися, що клієнт зрозумів найважливішу інформацію та попередження про ризик.

Частина четверта вимагає, щоб консультанти мали достатні знання про свої обов'язки. Частина п'ята встановлює, що надавач послуг, як правило, не може брати плату за виконання обов'язків щодо надання інформації та повідомлень. Якщо це погоджено, все ж можна вимагати розумні збори за додаткову або частішу інформацію чи за її надання в інший спосіб, ніж вимагає закон. Збір має відповідати фактичним витратам. Частина шоста виключає з дії частин з другої по п'яту послуги, на які поширюється Закон про торгівлю цінними паперами, Закон про фонди цінних паперів або Закон про краудфандинг. Частина сьома дозволяє уряду встановлювати додаткові правила підзаконним актом.

Цей параграф є базовою вимогою, на якій ґрунтуються інші правила. § 3-2 встановлює, що електронні повідомлення мають надсилатися надійним способом, а «письмово» означає, що використано письмові знаки. § 3-3 вимагає, щоб загальні умови були легкодоступними на вебсайтах і в місцях продажу. Щодо доказів: § 3-5 покладає тягар доведення (bevisbyrde) на сторону, яка має найкращу можливість забезпечити докази, тоді як § 3-7 покладає його на надавача платіжних послуг (betalingstjenesteyter), коли клієнт заперечує, що схвалив платіж. § 3-9 вимагає, щоб договір про фінансову послугу, як правило, укладався у письмовому документі.

Пов'язані параграфи
Усі §§ Закону про фінансові договори →