§ 3-11. Кілька споживачів в одному договорі

Цей параграф стосується договорів, у яких надавач послуг має двох або більше споживачів як сторони одного договору. Кожен із них вважається окремим клієнтом щодо обов'язків надавача послуг за законом. Це означає, що обов'язки діють щодо кожного окремо, а не лише щодо одного з них.

Друга частина стосується згоди. Якщо дія у зв'язку з договором має стати обов'язковою для споживача, потрібна згода саме цього споживача, якщо інше не встановлено. Тобто на практиці одна сторона не може просто так зобов'язати інших. Приклад: двоє споживачів мають спільний договір із надавачем послуг. Якщо один хоче змінити щось, що зобов'язує обох, згоду повинні дати обидва. Проте клієнт може надати третій особі довіреність або право розпоряджатися у зв'язку з платіжними послугами. § 4-2 визначає, що платіжна операція (betalingstransaksjon) вважається схваленою лише тоді, коли платник (betaler) дав згоду, і що згоду зазвичай потрібно дати до виконання операції.

Третя частина йде далі. Споживач, який не є клієнтом, але є стороною договору, пов'язаного з фінансовою послугою, де іншою стороною є надавач послуг, також частково отримує такий самий захист. Правила про електронні повідомлення (§ 3-2), укладення договору (§ 3-9), зміст договору (§ 3-12), зміни (§ 3-13) і пасивну згоду (§ 3-14) тоді застосовуються так само, наскільки вони підходять.

§ 3-9 як основне правило вимагає письмового договору і підпису споживача. § 3-10 робить виняток для окремих послуг у межах вступного договору. § 3-12 визначає, що інформація про умови, надана до укладення договору, стає його частиною. § 3-14 дозволяє сторонам домовитися, що клієнт погоджується зі змінами, якщо залишається пасивним; щоб відхилити зміни, клієнт повинен повідомити про це до моменту набрання ними чинності.