§ 1-4. Хто є споживачем, клієнтом і надавачем послуг?

Цей параграф визначає три ролі, на яких ґрунтується решта закону: споживач, клієнт і надавач послуг. Від того, яку роль має сторона, залежить, які правила до неї застосовуються. Поняття споживача особливо важливе, оскільки § 1-9 забороняє договори, які ставлять споживача в гірше становище, ніж передбачає закон.

Споживач — це фізична особа (людина, а не компанія), яка укладає договір з метою, що переважно лежить поза межами її власної підприємницької діяльності чи професії. Для кредиту й поруки існує розширення. Якщо кредит або порука забезпечені заставою чи чимось аналогічним у предметі, який належить особі, ця особа також вважається споживачем, якщо предмет переважно не використовується в підприємницькій діяльності. Приклад: особа, яка має власний бізнес, бере кредит, забезпечений заставою майна (предмета, що має цінність), яке переважно не належить до бізнесу. Згідно з цим розширенням особа може вважатися споживачем щодо цього кредиту.

Клієнт — це той, хто є стороною договору або користується послугою. Клієнтом може бути особа або компанія. Надавач послуг ніколи не може вважатися клієнтом. Надавач послуг — це особа або компанія, яка займається підприємницькою діяльністю з надання фінансових послуг або посередництва в них (фінансове посередництво). Є один виняток. Продавець, який пропонує кредит лише у зв'язку з власним продажем і для якого фінансові послуги не є основною діяльністю, не є надавачем послуг за законом.

Ці ролі використовуються в усьому законі. Визначення фінансових послуг і фінансового посередництва, які надає надавач послуг, міститься в § 1-3. § 1-5 і § 1-7 доповнюють їх поняттями щодо платежів і кредиту. § 1-2 (сфера дії глав 2–6) посилається на цей параграф, а § 1-1 встановлює загальні рамки того, до яких договорів застосовується закон.