§ 18. Збір за рахунок після дати платежу у споживчих відносинах

§ 18 стосується зборів за рахунки у споживчих відносинах. Споживчі відносини означають, що ви — приватна особа, а інша сторона — підприємець. Це може бути електроенергія, мобільний зв'язок, фітнес-центр, інтернет-магазин, плата за проїзд дорогами, підписка чи інший звичайний рахунок.

У статті вжито слово «rekning». Воно означає рахунок або фактуру. «Første gangs rekning» означає перший рахунок за вимогою. Тобто звичайну фактуру, яку ви отримуєте до того, як справа переходить до нагадування про оплату (purring) або стягнення боргів (inkasso).

Суть проста: той, хто вимагає гроші, не може чекати до настання дати платежу, а потім раптом вигадувати нові збори за саму фактуру. Якщо за складання та надсилання першого рахунку береться збір за фактуру, це має бути збір, який вони мали право вимагати ще до дати платежу.

Отже, § 18 захищає вас від «креативних» зборів після того, як строк оплати рахунку минув. Після дати платежу діють окремі правила щодо нагадувань про оплату, попередження про стягнення (inkassovarsel), витрат на стягнення (inkassokostnader) та максимальних сум. Ці правила містяться насамперед у §§ 17, 19 і 20. Тож компанія не може просто назвати додаткову вимогу «збором за фактуру», «адміністративним збором» чи «збором за обробку», щоб обійти правила стягнення боргів.

Це важливо, бо багато вимог починаються з малого. Рахунок на 299 kr сприймається зовсім інакше, якщо він раптом зростає через кілька зборів. § 18 визначає, що після дати платежу витрати мають залишатися в межах системи Закону про стягнення боргів. Їх не можна додавати довільно.

Що таке споживчі відносини?

Споживчі відносини — це коли ви дієте як приватна особа. Ви купуєте мобільну підписку для себе. Ви замовляєте електроенергію для свого житла. Ви сплачуєте внесок у фітнес-центр. Ви купуєте одяг в інтернеті. Тоді ви — споживач (forbruker).

Якщо ж ви купуєте щось для своєї фірми, це можуть бути комерційні відносини. Тоді § 18 не застосовується так само. Стаття прямо говорить «у споживчих відносинах».

Ця відмінність має велике значення. Споживачі часто мають сильніший захист, ніж професійні сторони. Причина проста: приватна особа, як правило, має менше знань, менше переговорної сили та гірше орієнтується, ніж професійний учасник ринку.

§ 18 вписується в цю логіку. Він не дає професійним учасникам створювати після дати платежу додаткові витрати, які звичайні люди не розуміють або не можуть проконтролювати.

Чи можуть вимагати збір за фактуру після дати платежу?

Лише якщо цей збір можна було б вимагати до дати платежу. Якщо в договорі було зазначено, що паперова фактура коштує 49 kr, і ви справді обрали паперову фактуру, це може бути збір, який можна було вимагати до дати платежу. Тоді збір не стає незаконним лише тому, що строк оплати рахунку згодом минув.

Але якщо фактура до дати платежу фактично була безкоштовною, не можна після дати платежу додати новий «збір за фактуру» лише тому, що ви заплатили із запізненням. Тоді мають застосовуватися правила щодо нагадувань про оплату та стягнення боргів. Не можна створювати додаткові витрати за рахунок окремо від них.

Важливо також з'ясувати, за що фактично береться збір. Іноді там написано «адміністративний збір» або «витрати на обробку». Назва вирішує не все. Якщо збір насправді пов'язаний із тим, що строк оплати рахунку минув і його потрібно супроводжувати, його слід оцінювати за правилами стягнення боргів.

Тому варто уважно переглянути розрахунок вимоги. Яка основна вимога (hovedkrav)? Які відсотки? Яка плата за нагадування (purregebyr)? Яка винагорода за стягнення (inkassosalær)? І які можливі збори за фактуру?

Чому § 18 посилається на §§ 17, 19 і 20?

Тому що § 18 не діє окремо. Він визначає, що після дати платежу за рахунок ніколи не можна вимагати більше, ніж випливає з §§ 17, 19 і 20.

§ 17 визначає, коли ви взагалі повинні сплачувати витрати на позасудове стягнення (utenrettslig inndriving). Це основне правило про відповідальність за витрати.

§ 19 дає підставу для постанови (forskrift) про визначені суми відшкодування. Це стосується, зокрема, нагадувань про оплату, попереджень про стягнення та вимог про оплату (betalingsoppfordring), коли кредитор (fordringshaver) стягує вимогу самостійно.

§ 20 дає підставу для максимальних ставок (maksimalsats). Це означає, що можна встановити верхню межу того, що повинен сплатити боржник (skyldner).

Разом це означає, що після дати платежу ціни не встановлюються довільно. Той, хто вимагає гроші, повинен дотримуватися меж Закону про стягнення боргів.

Що буде, якщо збір незаконний?

Якщо збір не можна вимагати, ви не повинні його сплачувати. Але це не означає автоматично, що основна вимога зникає. Якщо ви винні 399 kr внеску за фітнес-центр, вам, можливо, все одно доведеться сплатити 399 kr.

Правильно часто розділяти суми. Ви можете написати, що сплачуєте основну вимогу, але оскаржуєте (bestride) збір. Так ви показуєте, що не намагаєтеся ухилитися від правильного рахунку. Ви заперечуєте лише проти незаконної надбавки.

Якщо справа вже перебуває на стадії стягнення боргів, надішліть заперечення (innsigelse) колектору (inkassator). Коротко поясніть, що збір не можна було вимагати до дати платежу, а витрати після дати платежу мають відповідати §§ 17, 19 і 20.

Знайдіть первинний договір. Перевірте, чи збір за фактуру був погоджений до дати платежу.

Перевірте першу фактуру. Чи був цей збір у ній одразу, чи з'явився лише після того, як ви заплатили із запізненням?

Попросіть письмове пояснення. Напишіть: «Прошу повідомити підставу для збору. Чи був це збір, який можна було вимагати до дати платежу?»

Сплатіть основну вимогу, якщо ви з нею згодні. Так ви не допустите зростання правильної частини вимоги.

Письмово оскаржте збір, якщо вважаєте його неправильним. Використайте слово «bestrider» (оскаржую), щоб було зрозуміло, що ви заперечуєте.