§ 19. Постанова про фіксовані суми за нагадування та самостійне стягнення
§ 19 сам не визначає, скільки саме крон ви маєте заплатити. Він дає органам влади право встановлювати суми в постанові (forskrift). Такі суми можуть стосуватися нагадування про оплату (purring), попередження про стягнення (inkassovarsel) та вимоги про оплату (betalingsoppfordring), коли кредитор (fordringshaver) стягує вимогу самостійно.
Машинний переклад з норвезької. Чинним є норвезький текст. Читати оригінал норвезькою.Norsk English العربية Polski Українська
Текст закону (неофіційний переклад)
Король у Державній раді (Kongen) може постановою встановити суми, які кредитори можуть вимагати від боржника (skyldner), що несе обов'язок відшкодування збитків, a. коли після дати платежу (forfall) вимоги було надіслано письмове нагадування про оплату або попередження про стягнення відповідно до § 9, та b. коли кредитор сам надіслав вимогу про оплату, що відповідає вимогам § 10.
Король у Державній раді може видати постанову про вищі суми, які кредитор може вимагати від боржника, що несе обов'язок відшкодування збитків, як відшкодування збитків (erstatning) за витрати на самостійне стягнення вимоги, коли фахове керівництво стягненням здійснює адвокат, який надав забезпечення відповідно до Закону про адвокатів (advokatloven) § 5.
Суми, встановлені відповідно до першої та другої частини, можуть відрізнятися залежно від розміру грошових вимог.
З обмеженнями, що випливають із § 20, кредитор, який мав більші витрати на самостійне стягнення вимоги, може вимагати їх відшкодування замість сум, встановлених на підставі першої та другої частини.
Що це означає?
§ 19 стосується фіксованих сум за витрати на стягнення вимоги. Він не називає ці суми прямо. Натомість він каже, що Король у Державній раді може встановити суми в постанові. «Король» тут означає органи влади. На практиці це правила, встановлені державою, а не те, що Король особисто визначає кожен збір (gebyr).
Параграф стосується боржників, які «несуть обов'язок відшкодування збитків». Це означає, що з вас можуть вимагати такі витрати лише тоді, коли ви справді відповідаєте за витрати на стягнення згідно із Законом про стягнення боргів. Тут § 19 треба читати разом із § 17. § 17 визначає, коли ви маєте оплачувати витрати. § 19 каже, що для деяких із цих витрат можна встановити фіксовані суми.
Це практично. Без фіксованих сум у кожній справі довелося б сперечатися, скільки коштувало нагадування про оплату. 12 крон? 38 крон? 95 крон? Скільки часу витратила компанія? Скільки коштувала система? Фіксовані ставки роблять правила простішими.
Водночас фіксовані суми захищають вас як боржника. Той, хто вимагає гроші, не може просто написати, що «наша внутрішня робота коштувала 900 крон» за звичайне нагадування. Якщо постанова встановлює суму, це межа, якої вони мають дотримуватися, якщо закон не дозволяє інше.
§ 19 стосується насамперед двох ситуацій. Перша — коли після дати платежу було надіслано письмове нагадування про оплату або попередження про стягнення відповідно до § 9. Друга — коли кредитор сам надіслав вимогу про оплату, що відповідає вимогам § 10.
Яка різниця між нагадуванням про оплату, попередженням про стягнення та вимогою про оплату?
Нагадування про оплату — це повідомлення про те, що ви не заплатили. Воно надходить після дати платежу. По суті воно каже: «Ви забули заплатити. Заплатіть зараз».
Попередження про стягнення серйозніше. Це письмове попередження про те, що справу можуть передати на стягнення боргів (inkasso), якщо ви не заплатите. Згідно з § 9 його треба надсилати після дати платежу, і ви повинні отримати строк оплати (betalingsfrist) щонайменше 14 днів.
Вимога про оплату — наступний рівень. Її використовують, коли вимогу передано на стягнення боргів, або коли кредитор сам надсилає вимогу, що відповідає вимогам § 10. Вона має давати вам чітку інформацію про вимогу, суми, відсотки, можливі наслідки та строк для оплати або подання заперечень (innsigelse).
§ 19 дає змогу встановлювати фіксовані суми за такі кроки. Це не означає, що всі кроки завжди можна нараховувати в будь-якій справі. Правил треба дотримуватися. Строк оплати вимоги має минути. Попередження мають бути правильними. І ви маєте нести відповідальність згідно з § 17.
Що означає самостійне стягнення?
Самостійне стягнення (egen inndriving) означає, що кредитор стягує вимогу сам, не звертаючись до зовнішнього колекторського агентства (inkassobyrå).
Уявіть, що фітнес-центр, житловий кооператив або інтернет-магазин сам займається неоплаченими рахунками. Вони надсилають нагадування про оплату. Вони надсилають попередження про стягнення. Можливо, надсилають вимогу про оплату. Тобто вони витрачають час і ресурси систем, щоб отримати гроші.
§ 19 дозволяє їм вимагати за це фіксовані суми, якщо умови виконано. Саме тому в параграфі сказано «коли кредитор сам надіслав вимогу про оплату».
Але самостійне стягнення не означає, що кредитор може робити, що хоче. Якщо він надсилає вимогу про оплату, вона має відповідати вимогам § 10. Зокрема, в ній треба пояснити, хто кредитор, чого стосується вимога, її розмір, відсотки та наслідки несплати.
Якщо вимога про оплату неповна, це може вплинути на те, чи можна вимагати витрати.
Чому суми можуть відрізнятися залежно від розміру вимоги?
Тому що з малими й великими вимогами не завжди слід поводитися однаково. Вимога на 300 крон і вимога на 300 000 крон можуть мати різний ризик, різний обсяг роботи й різне практичне значення.
Тому § 19 каже, що суми можуть відрізнятися залежно від розміру грошової вимоги (pengekrav). Це означає, що постанова може встановлювати ступені. Чим більша вимога, тим вищу суму в деяких випадках можна вимагати.
Це не означає, що все автоматично стає дорожчим лише тому, що основна вимога (hovedkrav) більша. Це лише означає, що постанова може розрізняти випадки. Мета — дати органам влади гнучкість для встановлення точніших ставок.
Що, як кредитор мав більші витрати?
Остання частина каже, що кредитор у деяких випадках може вимагати відшкодування більших витрат замість фіксованих сум. Але це діє з обмеженнями, встановленими § 20.
Це означає, що фіксовані суми не завжди є абсолютно єдиним варіантом. Якщо кредитор справді мав більші необхідні витрати на самостійне стягнення вимоги, у деяких випадках він може вимагати їх замість фіксованих сум.
Але поріг не довільний. Витрати мають бути реальними. Вони мають бути необхідними. Їх треба мати змогу підтвердити документами. І вони мають залишатися в межах максимальних лімітів, що випливають із § 20.
Для вас як боржника це важливо. Якщо хтось вимагає велику суму й каже, що «ми витратили багато часу», ви можете попросити пояснення. Які витрати? Чому вони були необхідні? Яке правило дає їм право вимагати це з вас?
Що робити, якщо сума неправильна?
Якщо сума неправильна, ви можете її оскаржувати (bestride). Вам не потрібно оскаржувати всю вимогу, якщо основна вимога правильна. Ви можете написати, що сплачуєте основну вимогу, але оскаржуєте збір або витрати.
Попросіть підставу. Запитайте, на яку ставку з постанови вони спираються. Запитайте також, до якого кроку процесу належить збір: нагадування про оплату, попередження про стягнення чи вимога про оплату.
Якщо вони вимагають більше, ніж фіксовані суми, попросіть документи про фактичні витрати. Попросіть також пояснити, чому витрати були необхідні та як вимога залишається в межах § 20.
22
Приклади
Ola отримує від фітнес-центру рахунок на 799 крон. Він забуває заплатити. Після дати платежу фітнес-центр надсилає письмове попередження про стягнення зі строком оплати щонайменше 14 днів. Фітнес-центр стягує вимогу самостійно. Він не звертається до колекторського агентства. Проте він може мати право вимагати фіксовану суму за попередження, якщо постанова це дозволяє й умови виконано. Якщо Ola заплатить у строк, справа на цьому закінчується. Якщо він не заплатить, фітнес-центр може перейти до вимоги про оплату, але вона має відповідати вимогам § 10, якщо центр хоче вимагати витрати за правилами. Висновок: Ola не повинен дивитися лише на основну суму. Йому також варто перевірити, чи було попередження правильним і чи відповідають можливі збори системі закону.
Mette отримує вимогу від інтернет-магазину за товар, якого, на її думку, вона так і не отримала. Інтернет-магазин надсилає нагадування про оплату й нараховує збір. Mette відповідає, що товар не доставлено, і просить інформацію про відстеження. Якщо Mette має обґрунтоване заперечення, його треба розглянути. Тоді не факт, що інтернет-магазин може вимагати з неї витрати на стягнення. § 19 не допомагає кредиторові, якщо § 17 каже, що боржник не відповідає за витрати. Це важливий момент. § 19 стосується сум. Він сам по собі не вирішує, чи ви повинні платити. Спершу треба запитати: чи відповідаєте ви за витрати згідно з § 17? Якщо відповідь «ні», те, що в постанові є ставки, нічого не змінює.
Поширені помилки
- Вважати, що § 19 сам визначає точну суму збору
- Забути перевірити, чи відповідаєте ви за витрати згідно з § 17
- Вважати, що самостійне стягнення означає, що кредитор може вільно встановлювати власні збори
- Не перевірити, чи відповідає вимога про оплату вимогам § 10
- Погоджуватися на великі «внутрішні витрати» без документального підтвердження
Що вам варто зробити?
Почніть із того, щоб з'ясувати, за що нараховано збір. Це нагадування про оплату? Попередження про стягнення? Вимога про оплату? Чи щось інше?
Перевірте дати. Строк оплати вимоги має минути, перш ніж нагадування про оплату чи попередження про стягнення можуть бути підставою для таких витрат.
Перевірте строк. Попередження про стягнення згідно з § 9 має давати щонайменше 14 днів.
Перевірте зміст. Вимога про оплату згідно з § 10 має містити певні відомості.
Перевірте, чи мали ви заперечення. Якщо вимога була сумнівною, § 17 може звільнити вас від витрат.
Якщо ви протестуєте, пишіть коротко й чітко: «Я оскаржую збір. Вкажіть правову підставу та розрахунок».