§ 5-17. Співборжники: хто за яку суму відповідає, та оцінка кредитоспроможності

Коли кілька клієнтів беруть кредит разом, договір має показувати, яку частину заборгованої суми банк може вимагати від кожного з них. Ця вимога належить до правил про співборжників, які застосовуються, коли щонайменше один із позичальників є споживачем (forbruker) (§ 5-16).

Оцінка кредитоспроможності ґрунтується на цьому зазначеному розподілі. Навіть якщо позичальники між собою домовилися про інше, саме розподіл за договором використовується, коли банк оцінює, чи має кожен із них кредитоспроможність відповідно до § 5-2. Згідно з § 5-2 оцінка має ґрунтуватися на відомостях, зокрема, про дохід, майно, витрати та інші зобов'язання.

Іноді кредитоспроможність позичальника залежить від того, що він може вимагати гроші назад від іншого позичальника (право регресу). Право регресу врегульоване в § 2-16: той, хто сплатив більше за свою частку, може одразу вимагати повернення від інших. Якщо хтось із них не покриває свою частку, вимогу щодо неї можуть пред'явити іншим. У таких випадках банк має забезпечити, щоб договір забороняв позичальникові відмовлятися від вимоги про повернення до того, як її можна пред'явити.

Уряд може встановити додаткові правила щодо оцінки кредитоспроможності за такими договорами та щодо умов, які мають значення для оцінки кредитоспроможності.

Цей параграф є першим правилом після сфери застосування в § 5-16. Наступні стосуються обов'язку банку повідомляти (§ 5-18), права співборжника на інформацію (§ 5-19), звільнення забезпечення (§ 5-20) та зменшення відповідальності за борг (§ 5-21). Приклад: двоє клієнтів беруть кредит разом. Договір зазначає, яку частину банк може вимагати від кожного. Між собою вони домовилися про інший розподіл. Банк однаково має оцінювати кредитоспроможність кожного клієнта на основі розподілу, зазначеного в договорі.