§ 3-6. Хто має довести, що договір, підписаний електронним підписом, є дійсним

Цей параграф перекладає тягар доведення (ризик того, що доведеться щось доводити) на надавача послуг, коли клієнт оспорює договір, укладений за допомогою електронного підпису. Якщо власник підпису заперечує, що давав згоду, або стверджує, що договір не було дійсно укладено, надавач послуг має довести, що укладення договору було автентифіковано (особу перевірено), валідовано (підпис перевірено як дійсний) і правильно зареєстровано, а також що технічний збій чи інші помилки не відіграли ролі.

Частина друга розподіляє відповідальність, коли використано кваліфіковану послугу валідації. У такому разі саме кваліфікований надавач довірчої послуги в межах своєї сфери відповідальності має довести, що підпис правильно валідовано відповідно до регламенту ЄС про електронну ідентифікацію і що на нього не вплинув жоден технічний збій.

Частина третя не дозволяє, щоб саме лише використання підпису вирішувало справу. Те, що дані підпису фактично були використані, саме по собі не доводить, що власник підпису дав згоду або що він діяв шахрайськи, умисно чи з грубою необережністю. Якщо надавач послуг, або, у відповідних випадках, кваліфікований надавач, хоче стверджувати про таку поведінку, він має надати документацію. Частина четверта дає споживачам додатковий захист: щоб довести, що споживач дав згоду або шахрайськи чи умисно порушив обов'язки за § 3-19, потрібно досягти кваліфікованої переваги ймовірності (суворіша вимога, ніж звичайна перевага).

Цей параграф є спеціальним правилом щодо загального правила про тягар доведення в § 3-5, яке покладає тягар доведення на сторону, що має найкращу можливість і підстави забезпечити докази. Подібне правило для платіжних операцій (betalingstransaksjoner) міститься в § 3-7: там надавач платіжних послуг (betalingstjenesteyter) має довести, що операцію було автентифіковано, правильно зареєстровано й відображено в обліку і що на неї не вплинув технічний збій. Поняття «власник підпису» і «надавач» визначено в § 3-16, а обов'язки, які власник підпису міг порушити, наведено в § 3-19. § 3-21 дозволяє зменшити відповідальність власника підпису в межах власної частки відповідальності (egenandel). Серед сусідніх положень § 3-9 встановлює, що договори, як правило, укладаються в письмовій формі, а § 3-2 стосується електронних повідомлень.

Приклад: клієнтка стверджує, що ніколи не підписувала заявку на кредит. Надавач послуг не може обмежитися тим, що покаже, що підпис було використано. Надавач послуг має задокументувати весь ланцюжок від ідентифікації до реєстрації, а саме лише використання підпису не доводить, що клієнтка дала згоду.