§ 5-2. Зміст примусового врегулювання боргів (tvungen gjeldsordning): період і звільнення від боргів

Цей параграф встановлює рамки для примусового врегулювання боргів. Врегулювання має відповідати правилам §§ 4-2 – 4-10. Період становить п'ять років і обчислюється з моменту відкриття переговорів щодо боргів. Вагомі причини можуть зумовити іншу тривалість. Понад вісім років можливо лише в цілком виняткових випадках, а десять років — це крайня межа.

Для періоду, коротшого за п'ять років, оцінюють соціальні обставини, які роблять звичайний період особливо обтяжливим. Серед іншого, враховуються вік, здоров'я та сімейне становище, а також те, чи довелося боржникові продати житло або чи він тривалий час виконував врегулювання поза судовою системою. Приклад: боржник довго хворів і був змушений продати житло. Такі обставини можуть свідчити на користь періоду, коротшого за п'ять років.

Для періоду, довшого за п'ять років, оцінюють, серед іншого, значний борг за навчання, а також те, чи зберігає боржник житло, за яким борг під заставу значно нижчий за вартість, визначену згідно з § 4-7. Також оцінюють, чи є врегулювання особливо несправедливим щодо співборжників, або чи не незначна частина виплат іде на певні зобов'язання згідно з § 4-8 літери g або h.

Якщо боржник виконав врегулювання, то після закінчення періоду він звільняється від боргів, на які воно поширюється. Виняток стосується двох видів боргу, забезпеченого заставою, які регулюються частиною першою літер a та b § 4-8. Борги, які припинилися або не підлягають сплаті протягом періоду, також не можна стягнути з боржника, який проживає за межами королівства. Якщо щось було стягнуто всупереч цьому, боржник може вимагати повернення.

На практиці параграф застосовується так: клопотання (begjæring) згідно з § 5-1 має містити пропозицію, яка відповідає цьому параграфу, а суд (retten) затверджує пропозицію згідно з § 5-4 лише тоді, коли вона відповідає наведеним тут вимогам. Фіксовані суми в пропозиції та співборжники описані в § 4-2, а вимоги за порукою — в § 4-10.