§ 4-2. Що може і що повинна містити пропозиція щодо добровільного врегулювання боргів

Цей параграф визначає, що може передбачати пропозиція щодо добровільного врегулювання боргів (forslag til frivillig gjeldsordning) і що вона повинна містити. Боржник може запропонувати один із таких варіантів: відстрочку оплати; відмову кредиторів (тих, кому належать гроші) від відсотків і витрат; або списання всього боргу чи його частини. Кілька з цих рішень можна поєднувати. Період зазвичай становить п'ять років і обчислюється від дня початку переговорів щодо боргів.

На практиці пропозиція повинна містити фіксовану суму, яку сплачують кредиторам за кожен платіжний період (строк оплати), і ця сума має залишатися незмінною протягом усього періоду. Її можна змінити згідно з правилами розділу 6. Від основного правила про фіксовану суму також можна відступити, якщо очікується, що платоспроможність зміниться більше, ніж зазвичай, або якщо це з інших причин особливо доцільно. Пропозиція має бути такою, щоб кредитори могли легко її перевіряти й бачити, чи дотримуються умови.

Ще дві вимоги діють завжди. Пропозиція повинна визначати, що стосується співборжників, тобто інших осіб, які відповідають за той самий борг. І вона повинна ґрунтуватися на реалістичній оцінці того, скільки боржник справді може платити. Приклад: боржник бачить, що його дохід, імовірно, значно зросте найближчими роками. Тоді пропозиція може відступити від основного правила про фіксовану суму, бо очікується, що платоспроможність зміниться більше, ніж зазвичай.

Цей параграф тісно пов'язаний із сусідніми положеннями. Скільки грошей є для виплат, залежить від того, яку частину доходу боржник може залишити собі згідно з § 4-3. Потім гроші розподіляються між кредиторами згідно з § 4-8. На цей параграф посилаються й інші положення закону: § 5-2 про зміст примусового врегулювання боргів (tvungen gjeldsordning), а також § 2-2 про обов'язок судового виконавця (namsfogden) надавати роз'яснення.