§ 4-2. Що може і що повинна містити пропозиція щодо добровільного врегулювання боргів

Закон про врегулювання боргів (Gjeldsordningsloven)·LOV-1992-07-17-99

Машинний переклад з норвезької. Чинним є норвезький текст. Читати оригінал норвезькою.Norsk English العربية Polski Українська

Коротко

Текст закону (неофіційний переклад)

§ 4-2. Що може передбачати добровільне врегулювання боргів

Пропозиція може передбачати відстрочку оплати всього боргу або його частини, повну або часткову відмову кредиторів (fordringshavere) від відсотків і витрат або повне чи часткове припинення боргу одразу чи після закінчення періоду врегулювання боргів (gjeldsordningsperiode). У такому разі період врегулювання боргів зазвичай повинен становити п'ять років. Тривалість періоду врегулювання боргів обчислюється від початку переговорів щодо боргів.
Пропозиція може передбачати поєднання рішень, зазначених у першій частині.
Пропозиція повинна містити фіксоване зазначення суми, яка, можливо, підлягає сплаті кредиторам за кожен платіжний період. Сума повинна бути фіксованою протягом усього періоду врегулювання боргів, якщо її не змінено згідно з правилами розділу 6. Якщо є підстави вважати, що платоспроможність боржника (skyldner) під час врегулювання боргів зміниться більше, ніж зазвичай, або якщо це з інших причин видається особливо доцільним, від положення першого речення можна відступити. Пропозиція завжди повинна бути складена так, щоб кредитори за кожен платіжний період могли якомога простіше перевіряти, що умови врегулювання боргів постійно дотримуються.
Пропозиція повинна містити положення, яке визначає становище можливих співборжників.
Пропозиція повинна ґрунтуватися на реалістичній оцінці платоспроможності боржника.
Джерело: Lovdata — Gjeldsordningsloven (Закон про врегулювання боргів) § 4-2

Що це означає?

Цей параграф визначає, що може передбачати пропозиція щодо добровільного врегулювання боргів (forslag til frivillig gjeldsordning) і що вона повинна містити. Боржник може запропонувати один із таких варіантів: відстрочку оплати; відмову кредиторів (тих, кому належать гроші) від відсотків і витрат; або списання всього боргу чи його частини. Кілька з цих рішень можна поєднувати. Період зазвичай становить п'ять років і обчислюється від дня початку переговорів щодо боргів.

На практиці пропозиція повинна містити фіксовану суму, яку сплачують кредиторам за кожен платіжний період (строк оплати), і ця сума має залишатися незмінною протягом усього періоду. Її можна змінити згідно з правилами розділу 6. Від основного правила про фіксовану суму також можна відступити, якщо очікується, що платоспроможність зміниться більше, ніж зазвичай, або якщо це з інших причин особливо доцільно. Пропозиція має бути такою, щоб кредитори могли легко її перевіряти й бачити, чи дотримуються умови.

Ще дві вимоги діють завжди. Пропозиція повинна визначати, що стосується співборжників, тобто інших осіб, які відповідають за той самий борг. І вона повинна ґрунтуватися на реалістичній оцінці того, скільки боржник справді може платити. Приклад: боржник бачить, що його дохід, імовірно, значно зросте найближчими роками. Тоді пропозиція може відступити від основного правила про фіксовану суму, бо очікується, що платоспроможність зміниться більше, ніж зазвичай.

Цей параграф тісно пов'язаний із сусідніми положеннями. Скільки грошей є для виплат, залежить від того, яку частину доходу боржник може залишити собі згідно з § 4-3. Потім гроші розподіляються між кредиторами згідно з § 4-8. На цей параграф посилаються й інші положення закону: § 5-2 про зміст примусового врегулювання боргів (tvungen gjeldsordning), а також § 2-2 про обов'язок судового виконавця (namsfogden) надавати роз'яснення.

Пов'язані параграфи
Усі §§ Закону про врегулювання боргів →
Питання щодо цього