§ 5-1. Як подати клопотання про примусове врегулювання боргів

Цей параграф відкриває шлях до примусового врегулювання боргів, тобто врегулювання, яке встановлює суд. Якщо боржник і кредитори не дійдуть згоди щодо добровільного врегулювання, боржник може подати клопотання про примусове врегулювання. До клопотання має додаватися пропозиція, що відповідає правилам § 5-2.

Строки мають вирішальне значення. Клопотання має надійти до судового виконавця до завершення періоду переговорів щодо боргів, і судовий виконавець негайно передає справу до суду. Якщо клопотання подано в строк, період подовжується на два місяці. Приклад: кредитори відмовили, і період наближається до кінця. Тоді боржник має подати клопотання з пропозицією судовому виконавцю до того, як період закінчиться.

Період також можна подовжити за клопотанням боржника. Судовий виконавець має подовжити його, якщо є підстави вважати, що добровільного врегулювання буде досягнуто, але не більш ніж на один місяць. Боржника мають поінформувати про це право, коли відкриваються переговори, а рішення судового виконавця є остаточним. Якщо відмову в затвердженні судом оскаржено або апеляційна інстанція скасувала ухвалу суду, період триває, доки не буде рішення, що набрало законної сили. Проте він не може тривати довше одного року.

Цей параграф — перший крок на шляху примусового врегулювання. Зміст пропозиції визначає § 5-2, який, зокрема, вимагає, щоб врегулювання відповідало §§ 4-2 – 4-10 і зазвичай мало період п'ять років. Районний суд (tingretten) розглядає справу згідно з § 5-3, а § 5-4 регулює затвердження судом, тобто схвалення.