§ 4-3. Що боржник (skyldner) може залишити собі зі свого доходу

Цей параграф дає боржнику право залишити собі таку частину доходу, яка покриває розумні витрати на утримання. Це стосується утримання самого боржника, тих, кого боржник за законом зобов'язаний утримувати, а також співмешканця (samboer) у стосунках, подібних до шлюбу. Якщо боржник спілкується з дитиною, яка живе в іншому місці, розумні витрати на спілкування з дитиною враховуються в розрахунку.

Сам параграф не встановлює жодних цифр. Згідно з другою частиною, Король у Державній раді може видати підзаконний акт зі ставками, тобто фіксованими сумами, які показують, скільки коштує розумне утримання. Такі ставки можуть слугувати відправною точкою, коли потрібно визначити, скільки боржник може залишити собі. Закон робить це можливістю, а не обов'язком. Приклад: боржник утримує дитину, і тоді витрати на утримання дитини враховуються. Якщо боржник, крім того, спілкується з дитиною, яка живе в іншому місці, розумні витрати на спілкування також можуть бути враховані.

Цей параграф є першим із групи з трьох, які визначають, що боржник може залишити поза досяжністю кредиторів. Тут ідеться про дохід, про житло — у § 4-4, а про особисте майно й транспортні засоби — у § 4-5. Те, що залишається від доходу, можна використати для виплат кредиторам, а розподіл коштів відбувається відповідно до § 4-8. Цей параграф сам посилається на §§ 4-3 – 4-5, коли визначає, які вимоги залишаються поза врегулюванням. Пропозиція, яку складають відповідно до § 4-1, має це враховувати, а § 4-2 вимагає, щоб вона ґрунтувалася на реалістичній платоспроможності (betalingsevne).

Цей параграф застосовується також поза межами глави 4. На нього посилаються і § 3-4, що стосується відстрочки платежів (betalingsutsettelse) у період переговорів щодо боргів (gjeldsforhandlingsperiode), і § 4-8.