§ 3-7. Коли органи примусового виконання (namsmyndighetene) мають закрити справу

Цей параграф визначає, коли боргову справу необхідно завершити без врегулювання боргів протягом періоду переговорів щодо боргів. Закрити справу означає завершити її. Це має статися негайно, якщо виявляються обставини, які, як слід вважати, перешкоджають врегулюванню боргів, — або тому, що щось сталося під час процесу, або тому, що з'ясувалося щось, про що раніше не знали.

Хто ухвалює рішення, залежить від того, хто відкрив переговори. Якщо їх відкрив судовий виконавець, саме він може закрити справу письмовим рішенням. Це можливо лише тоді, коли очевидно, що перешкода існує. Якщо ж переговори відкрив суд, судовий виконавець передає справу до суду. Суд вирішує питання ухвалою суду, і необхідно зазначити, на яких обставинах ґрунтується закриття.

Боржник має право висловитися до ухвалення рішення. Скарга та апеляція мають зупиняючу дію, тобто рішення не набирає чинності, поки розглядається скарга. Якщо рішення про закриття переглянуто (omgjøring), період переговорів щодо боргів за потреби може бути продовжено на час, на який розгляд питання про закриття затримав справу.

Тоді судовому виконавцю, можливо, доведеться розглянути питання про закриття. Спочатку боржник має можливість висловити свою думку. Якщо переговори відкрив суд, рішення ухвалює суд.

Цей параграф є останнім у розділі 3 про період переговорів щодо боргів, після відкриття переговорів у § 3-1 та оголошення (kunngjøring) у § 3-2. Цей період визначається відстрочкою платежів (betalingsutsettelse) згідно з § 3-4 та обов'язками згідно з § 3-5. Забезпечення майна та утримання із заробітної плати регулюються § 3-3, а припинення застави внаслідок арешту (utleggspant) — § 3-6.