§ 6-13. Вимога поручителя до позичальника

Цей параграф дає поручителю власну вимогу до позичальника (кредитного клієнта). Поручитель може вимагати гроші від позичальника в тому обсязі, в якому він сам відповідає перед кредитодавцем. Це право виникає у двох ситуаціях. Або виконано умови § 3-51 частини першої, тобто кредитодавець має підстави для розірвання договору (heving). Або ж очевидно, через поведінку позичальника чи серйозне погіршення його платоспроможності, що кредит буде істотно порушено. Підстави для розірвання договору в § 3-51 частині першій охоплюють, зокрема, істотне порушення договору та відкриття щодо клієнта (kunde) процедури банкрутства.

Після того як поручитель пред'явив вимогу позичальнику, позичальник і далі може платити кредитодавцю. Тоді вимога поручителя зменшується в тому ж обсязі, що й відповідальність за порукою, якщо поручитель і позичальник не домовилися про інше. Проте позичальник не звільняється від витрат, які поніс поручитель на стягнення вимоги. Якщо поручитель виконав зобов'язання перед кредитодавцем згідно з § 6-9, а потім пред'явив вимогу позичальнику, позичальнику не допоможе те, що він потім заплатить кредитодавцю. Вимога поручителя в такому разі залишається в силі.

Цей параграф дзеркально відображає § 6-7. Там відповідальність за порукою зменшується, коли позичальник платить кредитодавцю, а частина друга цього параграфа передбачає таке саме зменшення вимоги поручителя. § 6-9 дає поручителю право виконати зобов'язання в разі порушення. Після виконання поручитель за загальними правилами вступає в кредитний договір (kredittavtale) і в забезпечення, але кредитодавець може цьому запобігти, звільнивши поручителя від відповідальності в тому обсязі, від якого його звільнило б виконання.

Приклад: поручитель виконав зобов'язання перед кредитодавцем, а потім пред'явив вимогу позичальнику. Після цього позичальник платить кредитодавцю. Поручитель усе одно може наполягати на своїй вимозі до позичальника.