§ 6-12. Витрати на стягнення: що має сплатити поручитель (kausjonist)?

Цей параграф визначає, які витрати має сплатити поручитель, коли кредитодавець стягує вимогу. Правила поділено на три частини. По-перше, судовий збір і звичайні витрати на стягнення, пов'язані з процесуальними діями проти позичальника. За них поручитель відповідає лише тоді, коли його заздалегідь повідомили про стягнення. По-друге, усі інші витрати на стягнення вимоги з позичальника. Їх поручитель сплачує лише тоді, коли погодився на те, що вони можуть виникнути. Така згода не має жодної дії, доки кредитодавець не повідомив його про порушення зобов'язань позичальником. По-третє, витрати на стягнення самої вимоги за порукою, тобто вимоги до поручителя. Тут діють загальні правила.

Щоб судовий збір і звичайні витрати на стягнення можна було вимагати від поручителя, кредитодавець має повідомити його до початку стягнення. Для додаткових витрат понад звичайні потрібна згода поручителя. Цю згоду не можна надати до того, як поручитель отримав повідомлення про порушення зобов'язань.

Параграф ґрунтується на § 6-10. Там зазначено, що кредитодавець спочатку має вжити процесуальних дій проти позичальника, щоб отримати підставу для примусового стягнення (tvangsgrunnlag), перш ніж можна буде висунути вимогу до поручителя. Саме до цих дій застосовується правило про витрати з першої частини. § 6-11 діє за подібним принципом щодо відсотків: від повідомлення кредитодавця залежить, що можна вимагати від поручителя. Згідно з § 6-13 поручитель сам може вимагати оплату від позичальника тією мірою, якою він відповідає перед кредитодавцем.

Приклад: кредитодавець вживає процесуальних дій проти позичальника, не повідомивши поручителя. У такому разі кредитодавець не може вимагати від поручителя судовий збір і звичайні витрати на стягнення, оскільки попереднього повідомлення не було.