§ 2-4. Комісія за використання засобу платежу

Цей параграф стосується додаткової плати або знижки, яку отримувач пов'язує з тим, яким засобом платежу ви користуєтеся. Наприклад, магазин може брати надбавку за одну картку і давати знижку за іншу. Про такі відмінності вам мають повідомити до початку оплати. Банк або інший надавач платіжних послуг (той, хто виконує платіж) не може перешкоджати отримувачу це робити. Для споживачів є верхня межа: надбавка не може бути більшою, ніж фактичні витрати отримувача на цей спосіб оплати. Якщо до комісії входить надсилання рахунку, та сама межа діє і для цієї частини. Уряд може підзаконним актом заборонити або обмежити такі комісії, щоб посилити конкуренцію.

Друга частина стосується не лише отримувача. Якщо надавач платіжних послуг або будь-хто інший стягує комісію за певний платіжний інструмент, клієнта також мають повідомити про це до виконання операції. Цей обов'язок лежить на тому, хто стягує комісію. Третя частина встановлює наслідки. Якщо обов'язок інформування порушено, платник не зобов'язаний сплачувати комісію за засіб платежу. Приклад: отримувач бере надбавку за певний спосіб оплати, не попередивши заздалегідь. Тоді платник може відмовитися сплачувати цю надбавку. Таким чином, це положення захищає від несподіванок на касі або під час оплати онлайн.

Цей параграф слід читати разом із сусідніми положеннями розділу 2. § 2-6 забороняє отримувачу стягувати комісію за платіжні інструменти, на які поширюються два регламенти ЄС про комісії за картками та перекази в євро. Для таких інструментів питання вирішується цією забороною, а не верхньою межею, встановленою тут. § 2-5 стосується іншого: кожна сторона сплачує комісії своєму власному надавачу платіжних послуг. § 2-3 встановлює, що оплата здійснюється в погодженій валюті.