§ 2-14. Заперечення проти особи, яка набуває грошову вимогу

Цей параграф захищає того, хто винен гроші, коли вимогу продають далі або передають у заставу. Боржник (той, хто має платити) може висувати проти нового власника вимоги або проти того, хто має на неї заставу, ті самі заперечення та зустрічні вимоги, що й проти первісного кредитора. Заперечення — це підстава не платити або платити менше. Зустрічна вимога — це власна вимога боржника, яку можна відрахувати. Винятки може встановити лише інший закон.

Частина друга забороняє кредитору видавати або приймати вексель щодо боржника, який є споживачем. Заборона стосується також інших боргових розписок, які в разі продажу або передачі в заставу могли б позбавити споживача права або послабити його право висувати заперечення чи зустрічні вимоги на підставі кредитного договору (kredittavtale) або договору поруки (kausjonsavtale). Суть у тому, що захист споживача не повинен зникати через те, що вимога переходить до інших рук. Інакше такі документи могли б дозволити обійти частину першу.

Параграф ґрунтується на § 2-13. Він застосовується, коли передається вимога за кредитним договором або договором поруки, і встановлює, що закон відповідно діє у відносинах між боржником і новим власником. Якщо кредитор є фінансовою установою (finansforetak) або муніципалітетом (kommune), боржник повинен надати окрему згоду, і цю згоду не можна дати раніше ніж за 30 днів. Вимога про згоду не діє, коли вимога переходить до державного чи муніципального органу або до фінансової установи, яка може пропонувати аналогічний кредит споживачам у Норвегії. Відчужувач (той, хто продає вимогу) повинен повідомити боржника, якщо тільки відчужувач не продовжує виступати кредитором від імені набувача.

Сусідні положення розділу доповнюють картину. § 2-8 робить недійсними умови договору поруки зі споживачем, які позбавляють споживача права висувати заперечення чи зустрічні вимоги на підставі кредитного договору; те саме стосується співборжника (samskyldner), який є споживачем. § 2-9 та § 2-10 стосуються повернення кредиту, зокрема дострокового повернення кредиту із фіксованою ставкою (fastrentekreditt). § 2-11 та § 2-12 регулюють, що має відбуватися після сплати вимоги, щоб боржник отримав підтвердження, а застава була вилучена або звільнена. § 2-15 та § 2-16 стосуються азартних ігор і парі, а також права регресу (regress) (права вимагати повернення понесених витрат).

Приклад: боржник вважає, що кредитор не виконав своєї частини кредитного договору. Кредитор продає вимогу набувачу. Тоді боржник може висунути те саме заперечення проти набувача, оскільки заперечення переходять разом із вимогою. § 7-1 має заголовок «Покарання» і посилається на цей параграф.