§ 46. Норвезький фонд туристичних гарантій (Reisegarantifondet): завдання, приписи та покриття

Цей параграф покладає на Норвезький фонд туристичних гарантій три завдання. Фонд керує самою системою гарантій. Він також стежить за тим, щоб суб'єкти господарювання надали гарантію достатнього розміру. Третє завдання — бути національним контактним пунктом. Отже, фонд водночас управляє системою і наглядає за нею.

Фонд має й інструмент впливу: він може видавати приписи. Припис має бути необхідним для того, щоб правил про туристичну гарантію дотримувалися. Той, хто не згоден із приписом, може подати скаргу. Скарга подається до міністерства, а не до самого фонду. Таким чином, право на оскарження забезпечує зовнішній контроль за тим, як фонд використовує свої повноваження.

Останній абзац обмежує, за що фонд несе відповідальність. Фонд приймає лише вимоги до суб'єктів господарювання, які справді надали гарантію, що її вимагає закон. Приклад: організатор (arrangør) мав надати гарантію, але не зробив цього. Тоді мандрівники (reisende) не можуть розраховувати на покриття від фонду за вимогами саме до цього організатора. Це вигаданий приклад, який використовує лише ролі, визначені в законі.

Цей параграф слід читати разом з рештою розділу 8. У § 42 зазначено, що організатор повинен надати туристичну гарантію для туристичних пакетів (pakkereiser). У разі пов'язаних туристичних послуг (sammensatte reisearrangementer) цей обов'язок покладається на того, хто є посередником (formidler) у їх продажу, щодо послуг, за які він отримує оплату. Обидва також сплачують фонду щорічний збір (gebyr). § 43 пояснює, що має забезпечувати гарантія: повернення коштів (tilbakebetaling) за оплачене, яке не буде надано через неплатоспроможність (insolvens) суб'єкта господарювання (нездатність виконати свої зобов'язання). Якщо подорож включає перевезення пасажирів (persontransport), гарантія повинна також покривати повернення додому, а також проживання та інші необхідні витрати до повернення додому. § 44 встановлює, що гарантія має бути достатньою для покриття обороту, на який поширюється обов'язок гарантії, і що слід враховувати час між передоплатою та здійсненням подорожі. § 45 встановлює строк для мандрівників: вони повинні заявити вимогу до фонду протягом шести місяців після дати, коли подорож мала відбутися. § 47 дозволяє міністерству видавати підзаконні акти (forskrifter) про організацію та діяльність фонду, про розмір гарантії та про розмір річного збору (årsgebyr).