§ 4-6. Продаж майна під час врегулювання боргів (gjeldsordning)

Основне правило полягає в тому, що все, що виходить за межі права боржника залишити майно собі згідно з § 4-4 і § 4-5, має бути продане так, щоб кредитори отримали якомога більше. Судовий виконавець вирішує, як здійснюється продаж. Якщо так вирішить судовий виконавець, боржник має сам подбати про продаж.

Застава інших осіб на майно може ускладнити справу. Якщо обтяження заставою або інші права перешкоджають добровільному продажу, майно продається або реалізується за правилами Закону про примусове виконання щодо примусового стягнення. Особа, яка має заставу продавця (форму застави на річ), мусить забрати річ назад згідно з главою 9 Закону про примусове виконання, якщо вона сама не може вимагати примусового стягнення іншим способом. Приклад: цінну річ передано в заставу, і заставодержатель не погоджується на добровільний продаж. Тоді продаж не може відбутися добровільно, і майно реалізується за Законом про примусове виконання.

Судовий виконавець має також спрощений шлях. Він може повідомити заставодержателів, що добровільний продаж призведе до припинення непокритих обтяжень заставою (заставного боргу, який продаж не покриває), якщо ніхто не заперечить протягом строку щонайменше в один тиждень. Після завершення продажу суд ухвалою суду вирішує, які обтяження припинилися.

Цей параграф є останньою ланкою в низці правил про те, що слід і що не слід продавати. Житло (bolig) розглядається в § 4-4, особисті речі — в § 4-5, а оцінка (verdsetting) того, що залишається, здійснюється згідно з § 4-7. Кошти розподіляються згідно з § 4-8. На цей параграф посилаються й інші положення закону, зокрема § 2-5 про продаж і оцінку майна боржника, § 3-2 про заклик заявляти вимоги та § 3-3 про забезпечення майна боржника.