§ 3-58. Обов'язки фінансових брокерів (finansmeglere) та інших осіб, які здійснюють фінансове посередництво (finansoppdrag)

Ця стаття стосується фінансового посередництва, тобто посередництва у наданні фінансових послуг між клієнтом і надавачем послуг. Частина перша визначає, від кого посередник може отримувати оплату. Фінансовий агент не може отримувати винагороду від будь-кого, крім того, хто дав йому доручення. Інші підприємства-посередники можуть отримувати плату від надавача послуг лише тоді, коли вони розглянули більшість доступних на ринку послуг у відповідній категорії продуктів. Підприємства, які надають незалежні консультації, можуть отримувати оплату лише від замовника і повинні відмовлятися від доручень, коли їхні власні особисті чи економічні інтереси можуть суперечити інтересам замовника.

Частина друга покладає на підприємство-посередника додаткові обов'язки. Брокер повинен подбати про документи, необхідні для укладення договору, і про те, щоб сторони дізналися все, що відомо і може вплинути на рішення про укладення договору. Інформацію, потрібну для оцінки кредитоспроможності та для розрахунку ефективної процентної ставки (загальна вартість кредиту у відсотках), слід передати надавачу послуг. Якщо є сумнів, що надавач послуг або клієнт зможуть виконати свої зобов'язання, брокер повинен відрадити від подальшого укладення договору. Підприємство-посередник також відповідає за те, щоб клієнт отримав те, що йому належить від надавача послуг, у межах доручення, якщо цього вже не зробив надавач послуг, який має дозвіл або обов'язок повідомлення.

Частина третя відсилає до правил інших законів. Підприємства-посередники, на які не поширюється Закон про кредитне посередництво, відповідно дотримуються правил цього закону щодо обов'язку страхування, наскільки вони підходять. Закон про кредитне посередництво вимагає, щоб підприємство мало страховку в компанії з головним офісом і дозволом у державі ЄЕЗ (EØS). Страхова компанія несе відповідальність перед потерпілим на момент пред'явлення вимоги, а страховка має покривати вимоги, пред'явлені протягом п'яти років після припинення діяльності. Клієнтські кошти, тобто гроші, які посередник тримає від імені інших, відповідно підпадають під правила Закону про страхове посередництво: їх слід негайно внести на клієнтський рахунок, відокремлений від власних коштів підприємства.

Ця стаття має межі. § 3-56 передбачає, що § 3-57 і ця стаття не застосовуються до послуг, на які поширюється Закон про торгівлю цінними паперами (verdipapirhandelloven), Закон про фонди цінних паперів (verdipapirfondloven) або Закон про краудфандинг (folkefinansieringsloven). Крім того, розділ 3 застосовується до клієнтів, які не є споживачами (forbrukere), лише щодо послуг, які потребують дозволу або обов'язку повідомлення, пор. § 1-2 частину шосту, та посередництва в них. До того ж § 3-57 вимагає, щоб фінансовий брокер захищав інтереси сторін відповідно до належної брокерської практики і не діяв так, щоб це викликало сумнів у його незалежності.

Приклад: брокер є посередником у кредиті між клієнтом і надавачем послуг і бачить, що клієнт навряд чи зможе обслуговувати кредит. У такому разі замовника слід відрадити від користування послугами надавача послуг або надавача послуг слід відрадити від укладення договору.