§ 1. Коли застосовується Закон про ремісничі послуги (Håndverkertjenesteloven)?

Цей параграф визначає, чи застосовується закон узагалі. Він діє, коли особа, що веде підприємницьку діяльність, бере на себе замовлення від приватної особи. Замовлення може полягати в ремонті, технічному обслуговуванні, монтажі або перебудові. Закон створено для споживачів, тобто приватних осіб, які купують послугу для власних потреб, і він захищає їх від професійної сторони (part). Під споживачем закон розуміє фізичну особу, яка діє переважно не в межах підприємницької діяльності. Тому фірма, яка замовляє роботу для своєї діяльності, під дію закону не підпадає.

Вимогу щодо підприємницької діяльності розуміють широко. До уваги беруться не лише звичайні фірми. Об'єднання та державні установи також вважаються підприємцями, коли беруть плату за надання послуг. Важливо, щоб виконавець роботи виконував її за винагороду (vederlag), а замовником була приватна особа.

Крім того, сама робота має бути такого виду, який охоплює закон. Роботи з рухомим майном (løsøre) (речами, які можна переміщати), наприклад велосипедом чи машиною, охоплюються. Лікування живих тварин виключено. Роботи з нерухомим майном, як-от житлом чи земельною ділянкою, також охоплюються. Виняток становить будівництво нового будинку для проживання та роботи, безпосередньо пов'язані зі зведенням такого будинку. Приклад: споживач віддає велосипед надавачеві послуг на ремонт, і це підпадає під дію закону. Якщо ж споживач замовляє зовсім новий житловий будинок, таке замовлення не охоплюється. Натомість роботи в уже наявному житлі охоплюються.

Параграф пов'язаний із кількома найближчими нормами закону. § 2 проводить межу з купівлею: якщо договір загалом є купівлею, цей закон не застосовується до супутніх робіт із замовлення, постачання чи виправлення. § 3 про імперативність закону (ufravikelighet) (норми, від яких не можна відступити договором) означає, що надавач послуг не може використати договір, щоб поставити споживача в гірше становище, ніж передбачає закон. Отже, коли закон застосовується, споживач отримує мінімальний захист. § 4 регулює, хто несе ризик під час надсилання повідомлення (melding): той, хто надсилає його належним чином, може вважати повідомлення доставленим вчасно, навіть якщо воно надійде із запізненням або не надійде взагалі.