§ 31. Закон діє з 1 січня 1980 року

§ 31 стосується того, коли Закон про позовну давність почав діяти. Це називається набранням чинності. Набрання чинності означає дату, з якої закон починає діяти. Для Закону про позовну давність основною датою було 1 січня 1980 року.

Для більшості тих, хто читає закон сьогодні, § 31 не є найважливішим положенням у практичному повсякденному житті. Він насамперед стосується переходу від старих правил до нового закону. Проте він все ж важливий, щоб зрозуміти, як закон запроваджувався і як мали розглядатися старі вимоги, коли закон був новим.

Положення спершу говорить, що закон набирає чинності 1 січня 1980 року. Це означає, що вимоги, які виникли після цієї дати, за загальним правилом мали оцінюватися за Законом про позовну давність. Якщо хтось позичив гроші 5 лютого 1980 року, діяв новий закон. Якщо хтось мав рахунок-фактуру (faktura) зі строком оплати після набрання законом чинності, строк мав оцінюватися за новим законом.

Далі положення говорить, що § 1 п. 2 набрав чинності з часу, який визначить Король. § 1 п. 2 стосується позовної давності в міжнародних відносинах купівлі-продажу та Нью-Йоркської конвенції (New York-konvensjonen) від 14 червня 1974 року. Отже, цей пункт мав окреме набрання чинності. Звичайна річ, що частини закону можуть набирати чинності в інший момент, ніж решта. Це може статися тому, що спершу мають з'явитися підзаконні акти, міжнародні угоди або практичні механізми.

Потім іде перехідне правило. Закон поширюється також на вимоги, що виникли раніше, якщо вони ще не були задавненими до 1 січня 1980 року за старими правилами. Fordring означає вимогу. Простими словами: якщо вимога вже існувала до початку дії нового закону, новий закон все одно міг застосовуватися до неї, якщо вимогу ще не було втрачено за старими правилами.

Це важливо. Коли запроваджується новий закон, треба вирішити, що буде зі старими справами. Чи мають старі правила діяти до кінця? Чи має новий закон діяти одразу? § 31 обрав проміжне рішення: новий закон мав діяти і щодо старих вимог, але не щодо вимог, які вже були задавненими.

Нарешті, є захисне правило. Позовна давність за новим законом у жодному разі не мала наставати раніше кінця 1982 року, якщо тільки вимога не була б задавненою раніше також за старими правилами. Це дало людям час пристосуватися до нового закону. Якщо новий закон інакше швидко зробив би стару вимогу задавненою, кредитори (kreditorene) отримували перехідний період.

Це справедливо. Уявіть, що у вас була вимога з 1978 року. Якби новий закон раптово зробив вимогу задавненою 1 січня 1980 року, це було б жорстко. Тому вимоги, як правило, отримали захист до кінця 1982 року. Але якщо вимога в будь-якому разі була б задавненою раніше за старими правилами, новий закон її не рятував.

Чи застосовується § 31 до вимог сьогодні?

Для звичайних нових вимог сьогодні § 31 має мало практичного значення. Якщо ваша вимога виникла у 2024, 2025 чи 2026 році, ви не застосовуєте перехідне правило 1980 року. Тоді ви застосовуєте звичайні правила Закону про позовну давність: § 2 про 3-річний строк, § 3 про початок строку, спеціальні правила в §§ 4–13, а також правила про переривання та наслідки.

Проте § 31 і досі може мати історичне значення. Якщо ви читаєте старішу судову практику, старіші документи чи давні юридичні оцінки, § 31 може пояснити, чому певні вимоги розглядалися за перехідними правилами. Він також може мати значення в зовсім особливих справах із дуже давніми правовідносинами, хоча такі справи рідкісні.

Для читача Rettsregel головне ось що: § 31 — це не правило, яким ви зазвичай користуєтеся, щоб розрахувати строк за рахунком-фактурою, позикою чи вимогою про відшкодування збитків (erstatning) сьогодні. Він говорить, коли закон почав діяти і як мав відбуватися перехід від старого закону до нового.

Це також означає, що не слід застосовувати правило «кінця 1982 року» до сучасних вимог. Це правило було перехідним захистом під час запровадження закону. Воно не дає загального додаткового строку для вимог сьогодні.

Це поширене непорозуміння, коли люди читають положення про набрання чинності. Вони бачать дату чи спеціальний строк і думають, що він стосується всіх справ. Це не так. Він стосувався переходу від старих правил до Закону про позовну давність.

Що означає, що закон поширюється на старіші вимоги?

Коли закон з'явився, вже існувало багато вимог. Люди позичали гроші. Підприємства мали неоплачені рахунки-фактури. Могли виникнути вимоги про відшкодування збитків. Могли бути порушені договори. Якби закон стосувався лише нових вимог, старі й нові правила тривалий час існували б паралельно.

§ 31 говорить, що новий закон поширюється також на вимоги, які виникли раніше, якщо вони ще не були задавненими за старими правилами до 1 січня 1980 року. Це зробило систему впорядкованішою. Більше вимог можна було оцінювати за одним законом.

Але закон не мав воскрешати мертві вимоги. Якщо вимога вже була задавненою за старими правилами до 1 січня 1980 року, вона не ставала раптом знову дійсною. Це важливо. Перехідне правило допомагало лише вимогам, які ще були чинними.

Це загальний принцип, який часто застосовується в перехідних правилах. Нові правила можуть стосуватися наявних відносин, але вони не обов'язково дають нове життя вимогам, які вже припинилися. Коли вимога вже задавнена, боржник (skyldneren) має право на це покладатися.

Водночас § 31 захищав кредиторів від того, щоб новий закон різко скоротив строк. Тому й з'явилося правило, що позовна давність за новим законом не мала наставати раніше кінця 1982 року, якщо тільки старі правила не призвели б до більш ранньої позовної давності.

Чому Нью-Йоркська конвенція згадується в § 31?

Тому що § 1 п. 2 про міжнародні відносини купівлі-продажу мав окреме набрання чинності. Міжнародні конвенції часто потребують окремих рішень. Норвегії недостатньо лише ухвалити закон всередині країни. Може також знадобитися визначити, коли конвенція почне діяти і як її буде оприлюднено.

§ 1 п. 2 посилається на Нью-Йоркську конвенцію від 14 червня 1974 року про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу. Такі правила не стосуються звичайних невеликих норвезьких вимог між приватними особами. Вони стосуються міжнародних відносин купівлі-продажу, зазвичай коли продавець і покупець мають місце ведення діяльності в різних країнах і застосовується конвенція.

Для звичайних справ щодо приватної позики, рахунку-фактури, депозиту, вимог ремісників чи відшкодування збитків у Норвегії це рідко має значення. Але для підприємств, які купують і продають товари на міжнародному рівні, це може бути важливо.

Те, що § 31 виокремлює § 1 п. 2, показує, що закон має два рівні: норвезький Закон про позовну давність і міжнародну конвенцію, яка діє в певних відносинах купівлі-продажу. Їм не обов'язково було починати діяти одночасно.

Що означає «кінець 1982 року»?

Це означає 31 грудня 1982 року. Перехідне правило говорило, що позовна давність за новим законом не мала наставати раніше кінця 1982 року. Це був мінімальний строк для старих вимог, на які поширився новий закон.

Уявіть, що вимога виникла до 1980 року і за новим законом строк фактично сплив би вже у 1980 чи 1981 році. Тоді § 31 не допускав, щоб вимога стала задавненою раніше 31 грудня 1982 року. Кредитор отримав час, щоб перервати перебіг позовної давності за новими правилами.

Але якщо вимога була б задавненою раніше за старими правилами, перехідне правило не допомагало. Воно не мало давати кращих прав, ніж уже давали старі правила в таких випадках. Воно мало лише не допустити, щоб новий закон подіяв надто різко.

Сьогодні це вже історія. Але це показує, як законодавець намагався зробити справедливий перехід. Нові правила мають бути чіткими, але вони не повинні шкодити людям, які діяли за старою системою, не давши їм розумного часу пристосуватися.

Що буде, якщо ви помилитеся?

Якщо ви застосуєте § 31 до сучасної вимоги, ви можете зовсім неправильно розрахувати строк. Ви можете думати, що маєте додатковий строк, якого не існує. Тоді вимога може стати задавненою за звичайними правилами, поки ви орієнтуєтеся на перехідне правило, яке не застосовується.

Якщо ви досліджуєте старі вимоги з часів до 1980 року, може статися протилежна помилка. Ви можете не помітити, що перехідне правило давало захист до кінця 1982 року. Тому в історичних справах § 31 може бути важливим.

Якщо ви читаєте старіші судові рішення чи юридичні тексти, варто звернути увагу, чи стосувалася справа переходу від старого закону до нового. Тоді § 31 може пояснити результат.

Для сучасних вимог: не використовуйте § 31 як правило про строки. Зверніться до § 2, § 3 та можливих спеціальних правил. Визначте дату початку, тривалість строку і можливі переривання строку позовної давності (fristavbrudd).

Для історичних вимог з періоду близько 1980 року: перевірте, чи була вимога задавненою за старими правилами до 1 січня 1980 року. Якщо ні, перевірте, як § 31 вплинув на перехід.

Якщо справа стосується міжнародної купівлі-продажу, перегляньте також § 1 п. 2 і правила конвенції. Не застосовуйте некритично звичайні норвезькі правила, якщо діє конвенція.